В справі П. Болбочана 12 червня начальником кам’янецької міліції були заарештовані міністр М. Білинський та журналіст М. Чудінов. Перший вважав свій арешт «політичною помстою партії», до якої належав. Протримавши М. Білинського майже місяць у в’язниці, його звільнили з-під арешту 9 липня 1919 р. за відсутністю фактів причетності до політичного заколоту.
Телефонограма до Кам’янця від С. Петлюри з наказом заарештувати П. Болбочана та М. Гавришка.
18 липня в Кам’янець-Подільський прибув «головний штаб повстанського війська» з двома сотнями добре озброєних козаків. «Цей військовий відділ, з Ю. Мазуренком на чолі, мав добре організований обоз на гарних військового зразку возах, добре упакований харчовий багаж, амуніцію та кулемети на возах. Розташувався він, власне, в центрі м. Кам’янця, на площі коло православного собору. …Від Ю. Мазуренка я довідався, що він прибув для розмови з Голов[ним] Отаманом С. Петлюрою, і я йому пообіцяв цю розмову влаштувати».
Собор Казанської ікони Божої матері – головний собор Подільської губернії. Зруйнований у 1930-х рр.
Комендант тилу Діючої армії УНР М. Чеботарів відзначив, що отаман та його «штаб» були членами українських соціалістичних партій, і тому, на перший погляд, не викликали ніякої підозри. Його здивувало інше. Всі «повстанці» були одягнені у військову форму, а сам обоз — дуже добре споряджений як для повстанського. Комендант поінформував про свої підозри С. Петлюру, припустивши, що «повстанці» є більшовицькими агентами. Зокрема І. Мазепа згадував, що М. Чеботарів показував йому перехоплене листування керівників «повстанців», в якій метою їх приїзду було усунення Директорії та організація нового уряду на радянській платформі.
Микола Чеботарів (1884-1972) – один з організаторів та керівник української контррозвідки. Влітку 1917-го став членом Українського генерального військового комітету. З квітня по липень 1919 р. – начальник контррозвідного відділу штабу Дієвої армії УНР. У червні- серпні 1919 – комендант тилу Дієвої армії УНР. З серпня 1919 р. – начальник політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР. У жовтні 1919 – квітні 1920 р. – директор Департаменту політичної інформації МВС УНР. Із 30 жовтня 1920 р. – начальник залоги Кам’янця-Подільського.
Ввечері в місцевому театрі було призначено свято прийняття «штабу» повстанських військ. Гостям було відведено найкращу ложу, зібралася «сметанка» УНР і розпочалося прийняття «штабу». Зі сцени вітали і від уряду, і від окремих політичних партій, і окремі політичні діячі. На сцені з’явився С. Петлюра. «Всі, як один, піднялися і зустріли оплесками його, демонстративно сиділи лише «повстанці». З їхньої ложи ніхто ані піднявся, ані плеснув руками. Я зауважив, що С. Петлюра бачив це і в своїй промові привітальній гостро і піднесено зауважив всім тим, що «плетуть павутину навколо репрезентантів ідеї УНР». Я бачив, як очі С. Петлюри блискали гнівом, а навіть погрозою». Коли С. Петлюра закінчив промову і виходив до авто, яке чекало на нього, він наказав М. Чеботаріву заарештувати «штаб». За годину весь штаб і М. Ткаченка заарештували. Через дві години без жодного пострілу роззброїли і козаків. Верхівка «штабу» місяця два просиділа під арештом у коменданта, а потім… була звільнена.
М. Чеботарів особисто здійснював арешти більшості отаманів в 1919 р. Він відмічав, що абсолютною більшістю операцій було з усунення тих, хто конкурував з Головним отаманом, зазіхав на його владу. Контррозвідник називав свої дії ліквідацією «отаманщини».
Приблизно за два тижні перед евакуацією уряду УНР з Кам’янця, М. Чеботарів перевів арештованих отаманів з вагонів до Кам’янецької в’язниці. Тобто з військової компетенції вони перейшли до Міністерства внутрішніх справ. За кілька днів перед самою евакуацією І. Мазепа, як міністр, звільнив усіх арештованих отаманів. Згодом М. Чеботаріву стало відомо, що отамани ходять гуртом по Кам’янцю і збирають банду для «розправи» з ним. Він пізніше згадував: «влада мені наказувала і я їх арештовував, але влада винна в тому була, що не притягала їх до судової відповідальності, хоч я неодноразово домагався від влади цього».
Микола Бордюк.
Родом із Луцька, закінчив київський університет. Юрист. За часів Директорії в Кам’янці був слідчим
Немаленькі кошти витрачалися у вересні на розвідки. З 7 по 16 число на агентурну розвідку витратили 14.000 грн, на контр-розвідку 4.000 грн та на роботу радіотелеграфістів 2.400 грн відповідно.
Посвідчення учасника кам’янецького підпільного радянського ревкому, написаному олівцем на шматку тканини