Місцева газета «Останні новини» від 8 вересня 1919 р. так писала про Київські події:
Київ в ярмі Денікіна
По повідомленням державної Інспектури в останні часи з Києва через наш фронт переходить багацько втікачів, переважно українців, які не витримали денікінського раю. Вони розказують, що реакція в Києві збільшується щоденно. В неділю у вівтар Софіївського Собору під час служби Божої на українській мові влетів генерал при зброї з своїм штабом і почав кричати на всю церкву: «Досить вам плести тара бари, щоб мої вуха не чули жодного хамського слова! Моліться по руськи!». Звичайно, кричав по московськи. Добито було при цьому нагайкою архієрея Шаравського. Хліба в Києві немає. Населення викрикує добровольцям: «Їжте золоті погони». Навкруги Києва оперують повстанці, які не допускають підвозу до Києва. Населення Білої церкви, яке спочатку вітало добровольців, тепер розбігається по селах і розказує що за весь час революції ще ніхто так жорстоко і нахабно не поводився з ним. Білу церкву страшенно пограбували. Дин полковник російської служби розказував, що в грабунках брали участь старшини добровольчої армії. Пограбовані навіть кооперативні крамниці. Він сам власними очима бачив, як прапорщики та штабс-капітани продавали награбовані речі, нагружали піаніно в вагони. Населення та військо в один голос вимагають негайного наступу проти чорносотенців-добровольців.
Ще про заняття Києва
Втікачі, які прибули з Києва до Кам’янця передають слідуюче: в останні дні панування більшовиків ослабло. Всю владу взяв до рук професійний союз, який вступив в порозуміння з Рябцовим (Євген Рябцов (1880 – ?) – адвокат, у 1919 р. київський міський голова). Ситуація, завдяки більшовицькій пресі була надзвичайно неясна. Невідомо було, яке військо, яка влада першою вступить до Києва: чи українці, чи денікінці, чи поляки. Більшість населення бажала бачити українське військо й українську владу. Більшовики, як видно з їх наказів та преси, найбільшим ворогом своїм вважали українців, тому в останні дні чрезвичайка найбільше полювала на українців. Повз Садову вулицю та анатомічний театр на Фундукліївській вулиці неможливо було пройти від смороду, що йшов від тисяч складених в цих місцях людських трупів – більшовицьких жертв. Перед відходом більшовики видали наказ про мобілізацію інтелігенції на окопні роботи. Всі мобілізовані були направлені на три пункти: Святошино, Дарницю й Бровари. Під час захоплення денікінськими бандами Броварів й Дарниці багато інтелігенції згинуло від вогню денікінських гармат, а ще більша частина була перебита втікаючими більшовиками по лісах. Лише ті, які попалися на Святошинський фронт, були захищені українським військом.
Розбитий бронепотяг української армії в боях з більшовиками. 1919 рік
Під час вступу республіканських військ до Києва вся людність вийшла на вулицю, всі будинки були уквітчані українськими прапорами та килимами і скоро все місто було зайнято нашим військом. В той же день з лівого берегу, Дніпра почали просуватись денікінські частини, які зайняли Печерськ, де зустрілись з нашими частинами. ІІосунення денікінських військ в центр міста було припинено нашими передовими частинами. В той же самий день 31.08 в 2 годині дня київською чорносотенною зграєю була надіслана делегація до денікінського командування, яка з трьохкольоровими прапорами з образами і хоругвами підійшла до міської думи, де вже був виставлений наш прапор, портрет Шевченка і напис «Українська Народна Республіка». Перед думою зібралося надзвичайно багато люду, як прихильників української ідеї, так і єдиної неділимої Росії. Натовп почував себе нервово, не знаючи, що навколо його твориться. Одні кричать «Ура» Росії і Денікіну, другі ще голосніш «Слава» Україні і Петлюрі. І от цікаве явище. Коли наблизився похід з образами та хоругвами, почався величезний гамір. Поперед усіх їхав на коні якийсь полковник з одною ротою денікінців, багнети яких були уквітчані трьохкольоровими прапорами. Цей полковник не знав, що твориться, він не уявляв собі, що може зустрінутись з українським військом і що така буде його зустріч з людністю. Почалось надзвичайне хвилювання. Одні кричали за Росію, а ще голосніш за Україну. Нікому не давали балакати з балкону ні українцям, ні чорносотенцям. Чорносотенці домагались повісити на думі поруч з українським прапором – прапор російський. Тричі вони намагались повісити прапор і всякий раз рвала прапора українська людність і війська. Нарешті прибув генерал Крауз, вступив в переговори з представником денікінського командування, що продовжувалось менш як годину в помешканню думи.
Антін Крауз (Кравс)
(1871-1945)
У роки Першої світової війни – командир куреня (батальйону) 58-го Станіславівського та 55-го Бережанського полку на російському та італійському фронтах. Підполковник австрійської армії. Від грудня 1918 р. в Галицькій армії. В серпні 1919 р. – командир армійської групи у Київській наступальній операції обох (ГА та Дієвої армії) українських армій. Від 1924 р. мешкав у Відні.
В цей час наблизились козаки Запорізького кошу. які домагались негайно зняти чорносотенний прапор, що і було зроблено. Прапор був знятий і розірваний на кусники. Тоді з-за думи вибігли три денікінські офіцери на конях і почали стріляти по запорожцям. Було видано наказ і тут же запоріжці на місці забили всіх трьох. З цього моменту почалась офіціальна ворожнеча між обома сторонами. Того ж дня делегація від українського командування, від українського громадянства з Рябцовим поїхали з білим прапором в головний денікінський штаб для переговорів. Рябцов вітав добровольчу армію на російській мові на що представником денікінського командування була виголошена відповідь. Коли ж представник від українського населення почав свою промову на українській мові то зараз же було зроблено нахабну увагу: «Да бросьте етот собачий язик, говоріть по рускі».
Міст, підірваний відступаючою українською армією. 1919 рік
Звичайно така зустріч, таке відношення до українців не могло принести якихсь наслідків. Характерно те, що у старшини української делегації, козаки добровольчеської армії вкрали коня. Українське командування, бачучи, що назрівають всілякі непорозуміння, вступило на шлях дипломатії і хотіло мирним товариським чином налагодити справу. Але не така була зустріч, самого Крауза і делегації і не таке відношення денікінців до української армії. В інтересах мирного люду українське командування примушено було виступити за межі Києва, і там розташуватись. Населення околиць міста Києва дивлючись на відступаючу нашу армію, тяжко засмутилось. В понеділок рано 1-го вересня наша армія з огляду на страшенні обставини залишило Київ. Людність почувши і побачивши це все почали цілими тучами втікати з Києва на Фастів. Весь час 1 і 2 вересня після того, як виступила українська армія з Києва, почалась масова втеча свідомого громадянства до української армії. Під час вступу і перебування українських військ в столиці своєї землі надзвичайно впали ціни на речі першої необхідності, так наприклад за часів більшовиків фунт хліба коштував 120-130 карб., масло 350-370. При вступі наших військ хліб впав до 20 карб., а масло 100 карб.. Після виходу наших військ 2 вересня фунт масла коштував 600 карб.. Селяни взнавши, що в місті запанували денікінці жаліли, що надвезли продукти, обіцяючи надалі не підвозити. Селяни всі однодушно просять їх мобілізувати. В боях під с. Мор’янівкою наші славні війська разом з населенням розбили одну із денікінських частин, захопивши до 400 полонених і 2 гармати, лишившись натомість 1-го забитого. Під с. Княжечі до N бригади передалось 2 полки Кубанців, які заявили, що битись з українцями не будуть і що хотять разом з українцями воювати супроти Денікіна.
Після бою. 1919 рік.