Кам’янець-Подільський посідає важливе місце в історії визвольних змагань за незалежність 1917-1920 рр. Саме Кам’янець чотири рази ставав центром українського політичного і військового життя – столицею УНР. Вперше з 11 по 28 березня 1919 р., вдруге з 14 червня по 16 листопада 1919 р., втретє з 21 червня по 9 липня 1920 р. і вчетверте з вересня по листопад 1920 р.
Дмитро Дорошенко писав: «Тихий Кам’янець дуже пожвавився і наповнився людьми, всі приміщення в місті переповнилися». Осип Мегас також пише у своїх спогадах: «Кам’янець-Подільський це одне з найкращих міст. Під час осідку правительства УНР, Кам’янець мав понад 100,000 людності і українського війська понад 30,000. Тут містилась від червня 1919 р. до 17 листопада 1919 р. головна військова квартира галицької армії, столиця Директорії, головний уряд диктатора Петрушевича і всі головні департаменти українських міністерств. В Кам’янці виходили в той час три денні українські часописи, кілька тижневиків, були друкарні української держави, головний державний український банк, головна військова квартира головного отамана Симона Петлюри і різні дипломатичні посольства європейських держав». Тут розмістилися Директорія УНР на чолі з головним отаманом Симоном Петлюрою і диктатором Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Євгеном Петрушевичем. З усіх тимчасових столиць Кам’янець пробув у цьому статусі довше за всіх. Ще з кінця лютого 1919 р. тут працювало Міністерство народної освіти УНР. Михайло Грушевський виступав тут з лекціями і редагував газету «Життя Поділля».
Однією із важливих подій для всієї України, які відбувалися у місті, можна назвати дату 14 жовтня 1919 р. Саме в цей день відбулася перша спроба об’єднати весь український народ під однією присягою на вірність УНР.
Головний отаман С. Петлюра заявив, щоб усі центральні установи та організації української держави склали присягу лояльності і вірності Українській Народній Республіці. Отаман Петлюра прагнув до побудови української держави на принципі дисципліни та порядку не лише в українській армії, але також в українській цивільній і державній службі. Петлюра висказував тверду віру і надію в непоборимість українського народу, який у своїй орієнтації дозрів до цього ступеня, що крім української влади він іншої не хоче. Ця постанова головного отамана й Директорії була конче необхідною з погляду на тодішнє становище в Україні, де різні політичні і військові групи підпадали стороннім впливам ворожої агітації, особливо зі сторони Денікінців, більшовиків, Поляків, Румунів і т.д. Крім того в українській галицькій армії (УГА) під впливом диктатора Петрушевича і його військової управи, ходили чутки про можливий перехід військ УГА на сторону Денікіна, який обіцяв Петрушевичу вивезти з Італії в Україну 50,000 українських полонених.
13 жовтня 1919 р. виходить “Закон про урочисту обітницю Директорії, міністрів, урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Народній Республіці”, в якому був викладений текст урочистої обітниці Директорії, а також присяги для міністрів, суддів та війська. Також 13 жовтня 1919 р. Українське Кирило-Мефодіївське братство звернулося до Директорії Української Народної Республіки про прийняття церковної присяги на вірність українському народу. Тут же зазначалось, що присяга Високої Директорії повинна мати велике значення для всієї української людності та все для того, щоб об’єднати українську владу з народом та селянством, яке являє із себе головний ґрунт Української державності. 14 жовтня 1919 р. Директорія УНР видала текст промови до народу України, в якому серед іншого повідомлялось: «Віддаючи сили свої на боротьбу, за долю рідного краю, сьогодні ми приносимо прилюдну урочисту обітницю вірно служити своєму народові не припиняючи боротьби, доки не звільнимо нашу Україну від усіх ворогів, доки знеможений народ наш не стане на певний шлях спокою і добробуту, доки під захистом міцної республіканської влади не стане він вільним господарем рідного краю й доки не закріпить здобуту землю і волю».
Ад’ютант Симона Петлюри, Олександр Доценко, згадує: «День 14-го жовтня 1919 р. був днем відпочинку, забуття і мареня про кращу долю… Місто прибрало святковий вигляд: скрізь квітки і килими — перший раз за час усієї боротьби Уряд, співробітники і військо присягали на вірність УНР. Настрій піднесений». Було складено порядок свята.
Павло Шандрук згадує: «Головнокомандуючий (С. Петлюра – прим. авт.) відвідав нас перед святом Божої Матері (14 жовтня) та повідомив, що на святу неділю відбудеться “Священна присяга” і полк має підготуватися. До того часу ми навіть організували свій оркестр. 14 жовтня проходила присяга. Я привів полк, що вишикувався по батальйонах. Озброєний полк, що крокував на Центральну площу (сьогодні Вірменський ринок – прим. авт.) під оркестр, справляв надзвичайне враження. Іноземні військові агенти спостерігали за подіями, що відбувалися. Церемонія підняла нам настрій, особливо чудова промова головного капелана вельмишановного Павла Пащевського».
Газета „Україна” в ч. 52 від 15 жовтня 1919 р. так писала про перебіг присяги: «14-го жовтня відбулася у Кам’янці урочиста присяга Високої Директорії, Уряду, військ, урядових і громадських установ та різних організацій на вірність УНР. Зранку місто прийняло святковий вигляд. Будинки Високої Директорії, міської управи, губерніального земства, національного клубу, державних та інших громадських установ і приватних осіб були вбрані килимами, ялиною, національними прапорами. Новопланівський міст був уквітчаний кленом. Вулиці весь день були переповнені народом, який приймав участь у великому святі»].
Вся площа, де мала відбутися присяга, була заповнена військами, представниками урядових і громадських установ та громадянами. По середині площі був збудований великий павільйон, весь викладений килимами, оббитий матерією та оздоблений українськими, гербами та прапорами. Біля павільйону поставлена почесна варта з прапором.
Всюди на площі багато фотографів, бажаючих зафіксувати цей історичний акт. Навколо павільйону розташувалися війська.
Наліво — військова школа, проти павільйону і на право частини військ Кам’янецької залоги зі своїми оркестрами та прапорами. Останні місця були відведені для урядовців, між якими високо майоріли прапори та різні плакати з написами
За військовим парадом, проведеним того дня, спостерігали присутні на урочистій церемонії військові представники Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини .
Місце проведення урочистої присяги на вірність УНР вдалось ідентифікувати, завдяки численним фотографіям, що збереглися до нашого часу у музеях та приватних колекціях. Всього вдалось зібрати близько 15 фото, що, в порівнянні зі всіма іншими подіями, говорить про те, що це була дуже знакова подія. Приміром, приїзд місії Антанти до Кам’янця у серпні 1919р. було зафіксовано у трьох фотографіях. Виходячи з отриманих даних зображальних джерел, обітниця проходила на великій Торговій площі, яка зараз має назву Майдан Відродження. На архівних фото вдалось ідентифікувати будинки, що збереглись до нашого часу (Соборна 5, 7), на основі яких фотографії складено в логічний ряд та відтворено архітектурний ландшафт навколо площі. Також чітко читається купол собору св.. Олександра Невського. На основі отриманих результатів та за допомогою мап тих часів і фотографій аерозйомки 1916 р., вдалось відшукати точки зйомки фотографій з урочистої обітниці, місце розташування військ УНР, УГА та урядовців. Ідентифіковано місце розташування центрального павільйону, напрями проходження процесій. На жаль, якість окремих фотографій не дозволяє ідентифікувати всіх осіб, присутніх на процесії. З ідентифікованих осіб на присязі були присутні: головний отаман Симон Петлюра, прем’єр-міністр Ісаак Мазепа, державний секретар Шрамченко, члени Директорії Федір Швець та Андрій Макаренко, начальник штабу головного отамана генерал Юнаків, військовий міністр УНР Всеволод Петрів, диктатор ЗУНР Євген Петрушевич.
Прем’єр-міністр УНР Ісаак Мазепа у своїх спогадах писав: «Кам’янецька доба – одна з найтрагічніших в історії наших визвольних змагань за революцію 1917-1920 рр. Це була доба, коли українські збройні сили вперше за кілька століть зійшлися з усіх українських земель для спільної боротьби за незалежну Україну. Але тут же, в цю добу, прийшло до фатального заломлення об’єднаного українського фронту внаслідок внутрішньої розбіжності українських сил, що виросли на різних частинах української землі і в різних історичних умовах, а тому, врешті, пішли різними шляхами. Українська боротьба соборним фронтом, досягнувши своєї найвищої точки влітку 1919 р., коли наша армія взяла столицю України – Київ, вже через два місяці закінчилася катастрофою. Кам’янецька доба має для нас особливу вагу. Саме тут, в цю добу, найвиразніше виступають всі ті недостачі та хиби, що тяжили над нашим суспільством в час цілої української революції і цим надзвичайно утруднювали нашу визвольну боротьбу».
Саме події у Кам’янці-Подільському найяскравіше відображають події української революції 1917-1920х рр. Саме тут були моменти найбільшого піднесення і найбільшого занепаду українського війська та національної ідеї в цілому, із якого ми маємо винести правильні висновки для того, щоб не повторювати їх у майбутньому. Саме тому ми маємо пам’ятати свою історію. Кам’янецька доба УНР стала чи не найважливішою віхою в історії української державності, де, окрім всіх зовнішніх і внутрішніх згод і негараздів, відбулася перша спроба об’єднання українського народу, який на той момент був розділений як географічно, так і ідеологічно. І урочиста обітниця якнайкраще віддзеркалює не стільки конкретну подію, як саму епоху столичного Кам’янця – центру політичного і культурного життя України, до якого була прикована увага всієї Європи та світу.