«УРОЧИСТА ОБІТНИЦЯ»
Від Директорії Української Народньої Республики.
Народе України!
З давніх давен випало тобі на долю тяжкою боротьбою захищати свої права; щоб нарівні з другими народами світа провадити вільне, незалежне життя.
З дикого сходу сунули на землю твою орди хижаків, грабували добро твоє, дітей твоїх забирали та вивозили їх в чужі краї, де томили в тяжкій неволі.
Вмираючи в боротьбі з лихими ворогами, сини твої тим самим захищали од диких хижаків своїх сусідів з заходу; ти виснажував сили свої, а сусіди твої – зміцнювались під твоїм захистом і наче на глум користувалися твоєю недолею, нападали на тебе, грабували тебе знов і якщо не увозили дітей твоїх в чужу сторону, то робили їх рабами на рідній землі, не раз бував ти поневолений ворогом, оселі твої були знищені, знищена була твоя воля, зневажена була твоя віра, твоя народність, і втративши свою народність в тяжкому ярмі, переходив ти з-під влади одного народу до другого.
Та ніколи не покладав ти рук: невпинною працею ти знов відновлював свій добробут, а сини твої, славні лицарі козаки, знову і знову брались за зброю, вигонили насильників з рідного краю, здобували собі, волю і славу, що гучною луною котилася по цілому світу.
Прогнавши ворогів, ти стан вільним народом і на захист прав своїх, в часи славного козацтва, відновив Державу свою, і ніхто не смів тобі нищити добро твоє, вільним став ти на рідній землі, бо вигнав панів-гнобителів.
Та прийшла на тебе з півночі друга неволя—московська, мало не на триста літ запрягли тебе у ярмо московські пани.
Їх московський царь завів панщину на вільні Україні, нагаї царських прислужників привчали тебе до покірності, примушували забути, що ти вільний народ, рівний з другими народами, що ти є хазяїн власної землі, а кращі сини твої гинули в тюрмах та в холодному Сибіру.
Але тепер, коли всі поневолені народи визволюються з-під панування насильників і збройно здобувають собі волю, піднявся і ти і великими зусиллями розбив кайдани неволі і прагнеш вільного господарювання на своїй рідній землі, бо вигнав тих, кого московські царі посадили панувати над тобою, повернув собі землю, яку загарбали пани у твоїх прадідів.
А щоб захистити свої права, щоб не дати знову ворогам поневолити тебе, знов нищити твоє добро і одібрати у тебе твою землю, щоб не дати ворогам зробити тебе наймитом у рідній хаті, — сини твої будують наново власну державу — Українську Народну Республіку. В ній найдуть собі мирне і рівне співжиття всі народи, що населяють Україну.
Ще не все зроблено, ще і досі навкруги чорною хмарою обступили тебе большевики комуністи та поміщицькі синки — денікінці і ті і другі хотять панувати над нами. Зброєю та неправдою хотять вони, так скувати нас, щоби весь вік свій ми працювали на них, а вони пануючи над нами, в бенкетах пропивали б наш хліб, щоби в тяжкій роботі ми забули про те, що і ми люди, а вони б глузували з нас.
Народе України!
Оддаючи сили свої на боротьбу, за долю рідного краю, сьогодні ми приносимо прилюдну урочисту обітницю вірно служити своєму народові не припиняючи боротьби, доки не звільнимо нашу Україну від усіх ворогів, доки знеможений народ наш не стане на певний шлях спокою і добробуту, доки під захистом міцної республіканської влади не стане він вільним господарем рідного краю й доки не закріпить здобуту землю і волю.
Не покладемо рук доти, доки не дамо народові можливості зібрати вільними голосами вибране всенародне представництво і встановити постійну владу.
В потвердження цього ми приводимо до такої ж присяги Народних Міністрів, військо, всіх урядових осіб, а тебе, державний вільний і славний український народе, закликаємо до однодушної з нами напруженої праці і зусилля, бо тільки тоді ми будемо достойними на вільне і славне державне життя, коли всі, як один, станемо, на здобуття і захист його.
Хай же не буде коло нас ворогів, які прикриваються облесливою личиною друзів народних! Хай не буде, коло нас зрадників, хай не буде коло нас ганебних самолюбів, які дбають лише про своє добро, забуваючи про добро народне!
Хай живе Вільна Українська Народна Республіка!
Хай живе Вільний Народ Український на своїй землі!
Голова Директорії С. Петлюра.
Член А. Макаренко. Член-секретар Ф. Швець.
Скріпив: Керуючий Справами Директорії Миронович
Жовтня 14 го дня, року 1919. м. Кам’янець-Подільський.
Закон про присягу:
Іменем Української Народньої Республики затверджуємо:
13 жовтня 1919 року.
Голова Директорії С. Петлюра.
Член А. Макаренко.
Член-секретар Ф. Швець.
Посвідчую: Державний Секретар Л. Шрамченко.
Ухвалений Радою Народніх Міністрів
ЗАКОН
про урочисту обітницю Директорії, Міністрів, урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Народній Республіці.
І. Урочиста обітниця Директорії.
Ми, Директорія Української Народної Республіки, даємо цю прилюдну урочисту обітницю, що вірно будемо служити Народові Україниі утвореній ним Республіці, волю синів її, національну, релігійну та горожанську невпинно боронитимем, всі свої сили обіцяємо покласти, аби закріпити народно-республіканський устрій України основним законом. Організовано виявленій волі народа будемо коритися; в державному управлінню будемо керуватись тільки волею народу на його добробут і благо Республіки, стоятимем на сторожі її інтересів та скарбів, ні в чому не порушимо її законів, пильно стежити будем, аби встановлені закони ретельно й справедливо всіма виконувались і правда ні в чому не порушувалась.
II. Урочиста обітниця Міністрів.
Я, нижчепідписаний, даю цю прилюдну урочисту обітницю, що вірно служитиму Народові України і утвореній ним Українській Народній Республіці та її Верховній Владі, в державному управлінню буду керуватися тільки благом народу й Республіки, обов’язки свої виконуватиму чесно й сумлінно, пильнуватиму, аби встановлені Директорією закони всіма неодмінно виконувались і правда ні в чому не порушувалась, урядові тайни берегтиму і всіма силами стоятиму насторожі інтересів Народу та скарбів Української Народної Республіки.
III. Урочиста обітниця урядовців.
Я, нижчепідписаний, даю цю прилюдну урочисту обітницю, що буду вірно служити Українській Народній Республіці та її Верховній Владі, покладені на мене Правительством обов’язки служби буду виконувати з повним напруженням сил, чесно і сумлінно, керуючись лише благом Народу і Республики та законами її, не жаліючи життя для своєї Батьківщини, всяку довірену мені по службі таємницю берегтиму; державне майно оберігатиму і на свою користь нічого проти служби й обітниці не робитиму.
IV. Урочиста обітниця суддів.
Я, нижчепідписаний, даю цю прилюдну урочисту обітницю, що буду вірно стужити Українській Народній Республіці та її Верховній Владі, непохитно оберігатиму гідність стану судді, всяку довірену мені по службі таємницю берегтиму, обов’язки свої виконуватиму чесно й сумлінно, державне майно оберігатиму і на свою користь нічого проти служби й обітниці не робитиму, закони, затверджені Верховною Владою Української Народної Республіки, твердо виконуватиму, суд чинитиму справедливий, як закон і совість мені каже.
V. Військова присяга.
Клянусь честю громадянина Української Народної Республіки і торжественно присягаю Всемогущому Богу вірно Українській Народній Республіці служити, слухняно повинуватися її Верховній Владі Директорії, Правительству і Народній Армії.
Присягаю поважати і захищати накази і всякі припоручення їх по службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народної Республіки та трудящого люду хто б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської Влади буде вимагати: на воді, на суші, у воздусі, вдень і вночі, в боях, наступах і всякого роду предприємствах, словом — на кожному місці, у всяку пору і кожнім випадку хоробро і мужно до останньої краплі крові боротися.
Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна-лицаря вимагають, в цей спосіб і честю жити і честю умерти.
В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідної та її народу, допоможи.
Голова Ради Народніх Міністрів І. Мазепа.
Державний Секретар Л . Шрамченко.