«Тиждень українського козака» та «Союз українок»
Влада УНР, розуміючи проблеми постачання армії, видала наказ про викуп в місцевих та селян речей, необхідних для армії. Серед таких речей були шинелі, жупани, кожухи, бушлати і свитки, шапки, теплі онучі, тілогрійки, ватяні та суконні штани, чоботи та черевики . Організація заходу покладалася на органи місцевого та земського самоврядування та представників місцевої влади.
Дехто з селян привозив речі прямо до Кам’янця, але не було кому приймати привезених речей. На вулицях міста з’явилось багато селян, які ходили й розпитували хто ж приймає пожертви. 15 вересня редакція газети «Україна» фіксує такий випадок: до редакції приходить селянин і каже: «Скажіть ради Бога, до кого мені звернутися, щоб здати білизну, яку я хочу пожертвувати для козаків на фроті? Ви ж писали про допомогу армії, так хто ж і де приймають пожертвувані річі? Звернувся до головного інтенданства, а там мені сказали, що ще не складена комісія для збору білизни та що б я повертав до дому й почекав. Пішов до Губкомісаріяту, але нікого не застав, ну, а якби й хто був, то по всьому видно, що й там мені відмовили б».
Нарешті, хоч і з великим запізненням, 2 жовтня були ухвалені правила про організацію збору пожертв армії УНР, який став називатись «Тиждень українського козака».
З цього моменту збір речей набув організованих форм. 18 жовтня можна було бачити на вулицях Кам’янця селян з підводами, навантаженими різним майном. Селяни розуміли важливість моменту і допомогали чим могли. Зібрано було багато, але всім цим майном скористатися так і не встигли.
В Кам’янці, за допомогою Міністерства здоров’я, жінки створюють «Союз Українок» та відкривають майстерню для пошиття білизни на фронт та для поранених і хворих козаків по шпиталях. За 2-3 дні вони шили 300 комплектів білизни. Товариство складалося з 3-х секцій (культурно-просвітницької, торгівельно-промислової та гуманітарної) і нараховувало бл. 60 членів.
Але голова товариства Б. Баранова, розносячи білизну по шпиталях, повністю ігнорувала галичан. Дуже скоро обирають нову голову М. Старицьку-Черняхівську та з цього моменту кожний отримував рівно. Цікаво, що під час енергійної роботи приходили жінки з «високого кола», щоб поглянути на роботу інших. «Із зарозумілими фізіономіями оглядали… присутніх і дуже скоро виходили з невдоволеними обличчами контрольорів, боючися закаляти білесенькі рукавички та сукні зпід утюгів».
В Кам’янці також організовувались спеціальні швейні майстерні, для яких через газети запрошувались швачки. Йшла активна робота по виготовленню одягу. Наприклад за червень-серпень було вироблено: 2108 пар брезентових черевиків та 1.140 пар шкіряних, 3.531 сорочок в бязі, 1.918 сорочок з мадаполаму, 577 гімнастерок, 4.849 кальсон, 1.420 штанів суконних, 992 суконних френча, 247 френчів полотняних і 3.776 кашкетів. Але всього цього не вистачало для повного забезпечення армії, тож ця ситуація залишалася критичною.