Настрої на селі
В лютому в повіті продовжувались знищення лісів, стрілянина, грабунки злочинцями проїжджаючих осіб та озброєні напади на міліцію. Спостерігався майже повний розвал адміністративних структур. Селянство ігнорувало, а часто розганяло правоохоронні органи. Так, у Макові населення розправилося з начальником міліції. У Чемерівцях і Оринині міліціонерів побили, а в Лянцкоруні і Макові – роззброїли і заарештували. Кам’янецький повітовий комісар навіть просив сільську владу повідомити «чи є на місцях міліція, чи повтікали?». 26 лютого було розграбовано фільварок Біланівка (зараз частина міста). Влада безсило констатувала – «грабунок кругом».
У деяких селах, в умовах відсутності правоохоронних органів, селяни організовували власні. 22 січня громада с. Нігина організувала озброєну дружину, яка захищала інтереси «трудового народу». Фактично, основною формою правосуддя на селі став самосуд. Так, 31 березня у с. Татариски відбувся самосуд над злодієм, якого розстріляли. Так само вчинили над 3 злодіями у Городку. Також в повітах часто з’являлись самозванні «отамани». Прикладом, у Гайсині отаман Сокирко чинив «реквізиції та свавілля», заявлявши, «що мені закони, коли я нікому не підлягаю, опріч командира 1-го корпусу».
За відсутності державних судових органів, всі суперечки вирішувались первісним способом. Наприклад, один селянин вбив гуску, інший з помсти убив теля. Перший за теля вбив сина. Збройне насильство стало звичною формою розв’язання проблем у народній свідомості. У деяких місцях Кам’янеччини відзначалося, що селяни самовільно захоплювали землі селян іншої волості.
Показовою є постанова загального сходу громади села Гринчука. У ній констатовано важке продовольче становище місцевого населення, через що ухвалено брати для потреб села третину всіх товарів та продуктів, які через кордон «приходять з Румунії». Мешканці прикордонних сіл Поділля мали значні кошти від доставки контрабандних товарів, а оскільки прикордонники стояли на заваді цій діяльності, селяни намагалися їх усунути. 14 березня селяни сіл Залуччя, Бережанки, Гукова вчинили збройний виступ проти кордонної охорони. Відтак через кордон пішли значні партії контрабанди.
Знаки Української Народної Республіки, які кріпились на прикордонних стовпах.
1 липня населення прифронтової смуги було помічене в псуванні телеграфних дротів. Відмічалося, що дріт або псують злочинці навмисно, або вирізують собі через нерозуміння малими хлопцями-пастухами для батогів. Для запобігання цьому вирішено з хлопцями провести бесіду, а злочинців в подальшому судити військово-польовим судом з найвищою мірою покарання на смерть.
Бували випадки, коли не лише селяни, але й вояки армії УНР (ті ж селяни, але у формі) виказували повне ігнорування інтересів держави. У с. Волковинці солдати вигнали з села агентів земельних та продовольчих управ УНР мотивуючи це тим, що весь врожай має відійти селянам, а якщо продовольство буде потрібно військовим – то вони й так візьмуть. Звичайно, такі дії зривали заготівельні кампанії органам УНР.
На місцях панував страшенний розбій. Лише між Дунаївцями та Минківцями в липні зафіксовано 60 випадків пограбувань. У с. Калинівці селяни вбили 2 людей, а 3 закопали живцем.
Типовим був приклад самопроголошеної «Пашковецької республіки» на Поділлі, куди увійшло кілька сіл. Селяни заявили, що «рекрутів не дадуть і нічого не дадуть». Селяни озброїлись і попередили, що так само чинитимуть проти всіх, чи це Петлюра, чи Денікін, чи більшовики, чи галичани. Населення цих сіл мали більше 500 чоловік «озброєного люду» та заявило, що «на мобілізацію не підуть і нікого до себе в села не пустять».
Таким чином, у добу революції, українське селянство шукало свободи не в державі, а від держави, тобто не в створенні структур власної держави, яка б забезпечила соціальну справедливість та громадянські права і свободи, а в руйнації будь-яких державних органів і суспільної ієрархії.